Пік Лос Пінос (1375 м)

Нещодавно я отримав статус «Гірського козла» по програмі Вершини в Ефірі. Тобто я набрав 1000 очок за роботу із гірських вершин, які зараховуються на цю програму. Це зайняло мені майже 5 років часу і для цього мені треба було підкорити 204 вершини. За це досягнення мені  мають прислати скляний блок ручної роботи із Шотландії, на якому мають бути вигравірувані мій позивний,  моє ім’я та прізвище та рік.

Але я не зупиняюся на досягнутому і продовжую підкорювати нові вершини. Цього разу мій вибір зупинився на піку Лос Пінос. Він знаходиться у гірському масиві Святої Анни.

Перша моя спроба піднятися на цю вершину не принесла успіху. Польова дорога до стежки на цю вершину у одному місці була настільки крута, що я не ризикнув їхати далі на легковій машині і спустився заднім ходом до безпечного участку. Звідси ніби також можна було йти і пішки, але вже вечоріло, з океану насувалися неприємні чорні хмари, дув сильний вітер і йти на гору у таку погоду у мене не було жодного бажання. Я відклав це на інший раз.

Іншого разу довго чекати не довелося і через декілька днів я знову був на  цьому  самому місці. По дорозі я зупинився на оглядовій площадці і сфотографував озеор Ельсіноре, яке знаходится у місті з одноіменною назвою. І хоч був будній день – на польовій дорозі я побачив аж дві машини. Одна з них – невеличка легкова машина - стояла просто посеред  дороги у тому крутому місці, де я не ризикнув їхати далі. Коли я підійшов ближче, то побачив, що передні колеса цієї машини зробили яму у пилюці  і машина пробуксовувала і через це зупинилася.  А ще через деякий час я зустрів і самого власника цієї  машини. А точніше – я зустрів ...власницю. Вона спускалася по дорозі,  тримаючи щось велике і коричниве перед собою. «Що ж це вона несе? Невже собаку?», - подумав я. Була важко розгледіти проти сонця.  Але я дивився так пильно, що власниця машини не витримала мого погляду і впала на одне коліно. Та невже в мене такий сильний погляд, що від нього людина може впасти? Але коли я підійшов ближче, то зрозумів, що впала вона можливо не тільки від мого погляду. Вона була взута у шльопанці-в’єтнамки і це пояснювало, чому вона послизнулася і впала. Таке можна побачити тільки в Америці, щоб у в’єтнамках ходили у гори. Але я тут вже нічого не дивуюся, тим більше, що ця дівчина була не місцева і на її машині були номерні знаки штату Вашінгтон. А перед собою вона несла три величезні коричневі шишки . Вона запитала, чи вона не заблокувала мені дорогу , а я запитав, чи вона почуває себе нормально після падіння,  і на цьому ми розійшлися.

На вершину я піднявся уже практично після заходу сонця. Але я був до цього готовий і мав налобний ліхтарик. Дуже швидко я розкалав своє вудилище і встановив антену. За короткий час на 20-метровому діапазоні зв’язався із аматорами з штатів Айдахо, Північна Кароліна та Північний Гемпшір, а також із провінцією Квебек у Канаді. Після цього мене перестали кликати і я почав працювати на пошук. На діапазоні було чути тільки одну американську станцію, що давала виклик CQ DX. Я вирішив, що моя потужність 2,5 Вт відносить мене до категорії DX.  Я його покликав і він відповів мені з другого разу. Це була станція із штату Міціган. Її оператор поскаржився, що у них погане проходження і він не можу мене приймати, хоча мій позивний він прийняв правильно. Напевне,  діапазон уже закривався і на цьому я завершив роботу.

Після цього я ще сфотографував вигляд в сторону Тихого Океану після заходу сонця і без проблем повернувся до машини.

Олег (KD7WPJ) 20 жовтня 2015 року