Пік Довго Долина (1494 м)

Знаходиться на схід від міста Сан Дієго у штаті Каліфорнія. У мене уже давно було бажання побувати на цій вершині, бо ще жодний радіоаматор не працював з неї.

Спочатку йти було зовсім нескладно і майже годину часу я ішов по грунтовій дорозі. Вершина виглядала досить далеко, але згідно із описом маршруту до неї було всього декілька кілометрів. Аж ось нарешті у паркані із дроту з’явилася дірка і в цьому місці треба було зійти з дороги. Я передбачливо помітив це місце на GPS. Пізніше це просто врятувало мене.

Зійшовши з дороги далі прийшлося йти по бездоріжжю. Але іти також було нескладно і орієнтиром служила висока вершина, яку було добре видно серед рідких дерев та кущів.

Через деякия час я вийшов на стежку. Поки-що усе було точно так, як і у описі маршруту, із яким я завчасно познайомився за допомогою Інтернету. Але ось стежка практично закінчилася і я не знайшов іншого варіанту, як підніматися звідси на вершину по крутому схилу через густі кущі. Я постарався вибрати якісь проміжки між чагарниками і подерся на гору. Було досить круто, але я таки добився поставленої мети.

Вершина являла собою досить великий камінь, з двох сторін якого була крута прірва. Я встановив антену, використовуючи як одну опору телескопічну вудочку, а другою опорою послужив металевий штир, який я знайшов на вершині. Для роботи я вибрав 20-метровий діапазон, бо уже був пізній вечір і це був оптимальний діапазон, враховуючи особливості проходження. Віідповідали мені добре і за 10 хвилин я провів 6 зв’язків – штати Вашінгтон, Нью Йорк, Мінесота, Північна Кароліна . Потім я вирішив сфотографувати себе і свою операторську позицію. Мені це вдалося, і з фото ви можете зрозуміти, що підйом був нелегкий, бо моє волосся було мокре від поту. На фотографії я сфотографований в окулярах і це можливо останній момент, коли я ще мав ці окуляри.

Я уже хотів спускаьтся, але помітив на вершині пластмасову коробку із блокнотом всередині. Звичайно що я вирішив зробити запис про своє сходження та роботу в ефірі. вирішив зробити там запис. Із записки я дізнався, що туристи відвідують цю вершину нечасто – приблизно раз на місяці. Зробивши запис, я склав антену і захотів надіти окуляри. Але їх не було у моїй кишені, де я їх як правило кладу, коли знімаю. Не було їх і біля того місця, де я писав записку, а, ні там де я складав антену. Я ще хвилин із 10 шукав окуляри на вершині і так і не знайшов їх.

Почало темніти і мені нічого не залишалося як спускатися без окулярів.

Я не було описувати свого спуску. Скажу тільки, що при цьому я ламав дерева, кущі, падав, попадав у якісь яри, залазив у непролазні чагарники. При цьому як ліхтарик я використовув мобільний телефон. Але через деякий час боротьби із темрявою, поганим зором та чагарниками мені все-таки вдалося вийти на знайому стежку. І тут у пригоді мені став GPS. Без його допомоги повернутися назад у темноті по бездоріжжю було просто нереально. А за його допомогою я вийшов до тієї самої дірки у дротяному паркані, через яку я покидав грунтову дорогу.

Звідси повернутися до початку маршруту уже не було проблем. І хоч рюкзак ще до цього часу наповнений уламками гілля з кущів та дерев, але подряпини на руках і ногах уже зажили і можна думати про наступну вершину.

Олег (KD7WPJ) 27 березня 2015 року