Пік Делано (3710 м)

Цей пік знаходиться у гірському масиві Тучар на схід віл міста Бівер у штаті Юта. Я уже був на цій вершині 5 років тому із своїм співробітником Скотом Паркером, коли приймав участь у американських змаганнях по радіозв'язу на ультракоротких хвилях. І хоч ми тоді піднялися на саму вершину – у мене від цього сходження залишилися не дуже приємні спогади через гірську хворобу. Тоді нам присудили диплом за перше місце у своїй категорії.

Цього року мені прийшлося іти самому на цю вершину, бо Скот переїхав на схід Америки. Перед сходженням на пік Делано я вирішив здійснити акліматизацію, і за декілька днів перед тим здійснив тренувальне сходження на Залізну Гору (2749 м) поблизу Парк Сіті. Під час вечірнього сходження на Залізну Гору я зустрвів на стежці колишнього свого співробітника – програміста Річарда, і він перерахував декілька фірм, де працював, поки згадав звідки він мене знає. Потім я зустрів жінку із собакою, а трохи пізніше – трьох дівчат. Я запитав їх чи вони часом не із Масачусетса, і вони були приємно здивовані, звідки я міг це знати. Не треба було бути Штірліцом, щоб вирахувати це, а потрібно було всього-навсього знати теорію імовірності. Все пояснювалося дуже просто. На паркінгу біля початку стежки стояло три машини – дві із номерами штату Юта і одна – із номерним знаком штату Масачусетс. На одній машині приїхав мій колишній співробітник із Юти. На двох інших – жінка із собакою та ці дівчата. Так що у мене була імовірність принаймі 50 відсотків, що ці дівчата були із Масачусетса.

Підйом на пік Делано розпочинався із перевалу на шосейній дорозі, на якому була встановлена табличка «Вершина 10000 футів». Це у перерахунку на метричну систему означає 3048 метрів. Спочатку стежка ішла по лісі, і у деяких місцях була перегороджена великими хвойними деревами, що впали. Треба було бути обережним, бо у одному місці стежка роздвоювалася і можна було спуститися до озера Паффер, якщо піти вправо. Вийшовши із лісу, прийшлося йти вгору по каньйону не перевал між вершинами Холлі та піком Делано без жодних стежок. Звідси уже було видно сам пік. Підйом на нього здавався дуже крутим, хоча в принципі він був відносно безпечним. Тут я побачив стадо білих гірських козлів. Вони також помітили мене і зникли за перегином гори. До речі, вони поробили непогані стежки на цьому гірському хребті.

На самій вершині знаходиться поштова скринька. Мені було цікаво як часто листоноша доставляє пошту сюди і до якого поштового відділення ця вершина відноситься, бо вона на границі двох каунті – Бівер та Паюті. Листів я там не знайшов, зате знайшов записку, із якої дізнався, що хтось уже тут був у березні 2013 року на снігоході.

На спуску мені вдалося ще побачити якогось цікавого звіра – чи то дикобраза, чи єнота, чи тхора, а може борсука, а трохи нижче у зоні лісу – багато диких кіз.

Так як проходження радіохвиль було не дуже добре – я зробив у цей день порівняно небагато радіозв'язків і вирішив повторити сходження на цей пік наступного дня із надією, що проходження покращиться. Також я вирішив взяти фотоапарат, щоб пофотографувати звірів та пейзажі.

Наступного дня йти було трохи важче, бо давалася взнаки втома від попереднього сходження. Також була жаркіша погода. Але у високому лісі на стежці ще подекуди лежав сніг. Я захотів сфотографувати цей сніг, навів камеру на нього і раптом помітив, що на снігу хтось намалював хрест. Що ж це за знак такий? Що він означає? Може не йти дальше? Але народна мудрість каже, що якщо би знав де упадеш – то б підстелив. Тому я продовжував іти до наміченої мети.

На пояснення цього знаку не прийшлося чекати довго. Десь через п'ять хвилин у моїй кишені ніби задзвонив телефон. Спочатку я почув один гудок, потім – два, а коли піднявся трохи вище – телефон задзвонив неперервно. Хтось настирливо до мене добивався. Це телефонував мій товариш із Філадельфії, із яким ми були знайомі через туристичний клуб в Україні. Він повідомив мене, що був у церкві і йому розповіли про мою знайому Марію, до якої ми колись разом ходити у гості. Вона тоді доглядала за старшою жінкою, і хоч мій товариш бачив Марію усього один раз, він зрозумів, що вона хороша людина. Так от, Mарія під час вихідних любила ходити по магазинчиках, щоб купити якісь речі для дітей у Україні. Під час останнього вихідного сталося таке, що важко пояснити навіть теорією імовірності, бо імовірність того, що сталося, була одна на мільйон, а то і менша. Будинок, у якому був цей магазинчик на першому поверсі, завалився. Його ніби мали зносити, але чомусь ще не знесли. Загинуло багато людей. Розвалини розбирали до ночі. Марія зуміла якимось способом подати знак, що вона жива, і її знайшли. На жаль, їй прийшлося ампутувати обидві ноги і вона у критичному стані. Вона ніби усе розуміє, але говорить дуже мало, бо дуже ослаблена і бореться за життя. Уже прилетіли її діти із України. Про Марію ще треба буде написати окрему розповідь.

На пояснення цього знаку не прийшлося чекати довго. Десь через п'ять хвилин у моїй кишені ніби задзвонив телефон. Спочатку я почув один гудок, потім – два, а коли піднявся трохи вище – телефон задзвонив неперервно. Хтось настирливо до мене добивався. Це телефонував мій товариш із Філадельфії, із яким ми були знайомі через туристичний клуб в Україні. Він повідомив мене, що був у церкві і йому розповіли про мою знайому Марію, до якої ми колись разом ходити у гості. Вона тоді доглядала за старшою жінкою, і хоч мій товариш бачив Марію усього один раз, він зрозумів, що вона хороша людина. Так от, Mарія під час вихідних любила ходити по магазинчиках, щоб купити якісь речі для дітей у Україні. Під час останнього вихідного сталося таке, що важко пояснити навіть теорією імовірності, бо імовірність того, що сталося, була одна на мільйон, а то і менша. Будинок, у якому був цей магазинчик на першому поверсі, завалився. Його ніби мали зносити, але чомусь ще не знесли. Загинуло багато людей. Розвалини розбирали до ночі. Марія зуміла якимось способом подати знак, що вона жива, і її знайшли. На жаль, їй прийшлося ампутувати обидві ноги і вона у критичному стані. Вона ніби усе розуміє, але говорить дуже мало, бо дуже ослаблена і бореться за життя. Уже прилетіли її діти із України. Про Марію ще треба буде написати окрему розповідь.

Олег (KD7WPJ) 08-09 червня 2013 року