Пік Вілсона (2754 м)

Чому я вибрав саме цей пік серед багатьох гірських вершин штату Юта? Однією із причин було те, що я колись працював у компанії «Вілсон Електронікс». Засновником цієї фірми являється Джім Вілсон. І хоча я не впевнений, що саме на його честь назвали цей пік, але попасти на цю вершину мені було цікаво.

Перед походом я зробив деякі дослідження і розшукав звіт німецького радіоаматора Андреаса Путтіча, який 5 вересня 2012 року побував на цій вершині. Згідно його розповіді – він 5 км проїхав машиною і останні 2 км пройшов пішки. За його словати – на вершині ніби нема нічого цікавого, бо вона поросла лісом. Але на жаль він не вказав, по якій дорозі він їхав машиною, і мені потрібна була додаткова інформація.

Тому я зупинився по дорозі у центрі для відвідувачів Червоного Каньйону, щоб отримати більш детальну інформацію. Там у цей час працювало двоє пенсіонерів, яким було приблизно років по 80-90. Якщо вони колись чули, про цю вершину, то напевне уже забули де вона знаходиться і як туди потрапити. Але, на щастя, вони пам'ятали де знаходиться чарівна кнопка. Коли вони натиснули на цю кнопку і промовили декілька слів – відчинилися двері сусідньої кімнати і звідти вийшов лісник. Він був значно молодший і прекрасно обізнаний із навколишньою місцевістю. Лісник подарував мені детальну карту місцевих доріг і пояснив, по якій дорозі треба їхати на вершину. Він також попередив, що не знає у якому стані ця дорога зараз і висловив надію, що я там не застрягну.

Тому я зупинився по дорозі у центрі для відвідувачів Червоного Каньйону, щоб отримати більш детальну інформацію. Там у цей час працювало двоє пенсіонерів, яким було приблизно років по 80-90. Якщо вони колись чули, про цю вершину, то напевне уже забули де вона знаходиться і як туди потрапити. Але, на щастя, вони пам'ятали де знаходиться чарівна кнопка. Коли вони натиснули на цю кнопку і промовили декілька слів – відчинилися двері сусідньої кімнати і звідти вийшов лісник. Він був значно молодший і прекрасно обізнаний із навколишньою місцевістю. Лісник подарував мені детальну карту місцевих доріг і пояснив, по якій дорозі треба їхати на вершину. Він також попередив, що не знає у якому стані ця дорога зараз і висловив надію, що я там не застрягну.

Природа тут настільки красива, що по дорозі я тільки те і робив, що фотографував. Наробив стільки фотографій, що тепер важко відібрати найкращі.

Коли я дійшов до вершини, то вона виглядала зовсім не так, як описав німець. Лісу там практично не було, зате на самій вершині стояло щось дуже дивовижне. Воно найбільше нагадувало космічний корабель із інопланетянами. Тому я дещо засумнівався, чи німецький турист справді побував на піку Вілсона. Я також пробував потрапити на цю вершину раніше, але не знаючи дороги, не зміг цього зробити.

Другою моєю метою було встановлення радіозв'язків із радіоаматорами світу. Тому я швидко почепив свої антени і за короткий час встановив багато радіозв'язків із різними штатами США та провінціями Канади. Найдальшим виявився зв'язок із Австралією, до якої буле аж понад 13 тисяч кілометрів.

Все ніби йшло по плану, коли раптом я почув якісь незрозумілі звуки. Я почав роздивлятися у різні сторони, щоб вияснити, звідки ці звуки надходять. Невже це інопланетяни? Але пояснення виявилося значно простішим. Якійсь невеликій пташці просто дуже сподобалися звуки моєї морзянки і вона почала підспівувати.

Я подумав, що мені прийдеться ще їхати назад по цій крутій вузькій грунтовій дорозі, і пішов назад до машини. У голубому небі було видно білі сліди від літаків. Слід зазначити, що повітря тут настільки розріджене та чисте, що члени астрономічного клубу із Солт Лейк Сіті часто привозять сюди телескопи, і ввечері можна подивистися на Венеру, Марс чи інші планети та зорі.

По дорозі назад я ще раз зупинився у центрі для відвідувачів Червоного Каньйону, щоб спіймати чудові кольори перед заходом сонця. А повернувшися із подорожі я переглянув електронну пошту і знайшов листа від свого кореспондента із далекої Австралії, у якому він написав, що у них було дуже спекотне літо цього року і пожежна небезпека на полях, але зараз уже наступила осінь і ситуація покращується. Тому він сподівається піднятися на якусь гору у Австралії, щоб нам спробувати встановити радіозв'язок із вершини до вершини. Я йому відписав, що моя мрія – побувати у Австралії та Новій Зеландії.

До нових мандрівок по гірських вершинах та по хвилях ефіру.

Олег (KD7WPJ) 14 квітня 2013 року