Невдалі сходження

Вже декілька разів я пробував здійснити сходження на гору Пасифіко, але цього разу це мені знову не вдалося. Ніби і маршрут я вибрав добре описаний – спочатку йти 2,5 км по Тихоокеанській Гірській Стежці, потім на пересіченні з дорогою повернути повернути направо і ще раз направо і знову вийти на Тихоокеанську Гірську Стежку, по якій дійти до перемички,  яка знаходиться за 750 м від вершини.

Я ніби йшов як було написано і через деякий час звернув на зарослу дорогу. Вона мене вивела на якусь перемичку, з якої було видно декілка вершин. Я спробував дійти до потрібної і вийшов на перетин інших доріг, звідки вийшов на якусь вершину. Пізніше почитав інші описи і зрозумів, що це була не та вершина. На горі Пасифіко мав біти кемпінг з лавочками і столиками.

Але тоді я ще цього не знав, почепив антену і почав давати загальний виклик телеграфом. Мені ніхто не відповів на протязі години. Тоді я почув якусь сильну станцію на 14, 342 МГц і зв’язався з нею. Це був аматор з Лос Анджелеса і він прийняв мій позивний. На цій частоті був якийсь круглий стіл і більше ніхто не міг мене прийняти. Якийсь чоловік казав, що чує, що хтось говорить, але нічого не можу зрозуміти. Це був якийсь дуже цікавий круглиій стіл. Кожен говорив приблизно по 5 хвилин і розмова попереднього зовсім не в’язалася із розмовою наступного. Один розповідав, як він вийшов з магазину і несподівано дізнався, що надворі падає дощ. Інший розповідав про якісь бублики. Ще інший розказував про два дроти різного діаметру. У мене таке враження,що це круглий стіл людей,які мають проблеми з пам’яттю. Я пробував щастя і на 18 МГц і декілька разів кликав 6Y5WJ, але він також мені не відповівю. Приблизно через 2 години мая батерея розрядилася і трансівер вимкнувася. Мені нічого не залишалося, як повернутися по пройденому шляху назад.

Але я вирішив так просто не здаватися. Неподалік була інша вершина – гора Емма. Туди було всього 1 км в одну сторону. Я взяв наперед заготовлені круглі батерейки і пішов на цю гору. Цей кілометер був досить непростий, бо гора була вулканічного походження і дуже крута. Щоб скоротити шлях, я зійшов зі стежки і піднімався по пожежно-роздільній смузі. Відстань це скоротило, але виграшу у часі напевне не було ніякого. Цього разу я не сумнівався, що потрапив на правильну вершину, бо між каменями була захована коробка із блокнотами,у якій і я зробив запис. Я почепив антену і знову повторилася історія попередньої вершини. Ніхто не відповідав на мій виклик. З великими зусиллями я встановив 2 зв’язки – один з Мічіганом, а інший за Вашінгтоном. Більше я не міг тут знаходитися, бо сонце вже зайшло. Я вже був досить втомлений і під час спуску допустив помилку – пішов вниз не по тій пожежно-роздільній смузі. Краще б я пішов по стежці, бо ця пожежно-роздільна смуга вивела мене за 3 кіломатри до машини і прийшлося ще йти майде годину під гору до машини.

Я сподіваюся, що ще раз побуваю на цих вершинах і врахую помилки цих невдалих сходжень.

Олег (KD7WPJ) 02 липня 2015 року