Гора Паломар (1871 м)
Ця гора була моїм третім запасним варіантом на випадок, якщо iз якихось причин не вдасться здійснити сходження на дві інші вершини. Перша і друга заплановані вершини мали бути першопроходженнями, бо на Інтернеті та книжках мені не вдалося знайти інформації, що хтось побував на них.
Від сходження на першу заплановану вершину під назвою Святий Віцентій мені прийшлося відмовитися, бо до неї не було доброї дороги, по якій можна було б під’їхати на легковому автомобілі. Але основна причина була та, що, як виявилося, ця вершина знаходилася на території індіанської резервації Барона. Невідомо, як би індіанці зреагували, коли б побачили на своїй території білошкірого чоловіка.
Друга вершина також знаходилася на приватній території, і під’їхати до неї було неможливо.
Залишилася остання запланована вершина – гора Паломар. До неї можна було легко під’їхати по шосейній дорозі і у мене був опис маршруту сходження на цю вершину. Була тільки одна причина, чому я поставив цю вершину на третє місце. Це протяжність маршруту – майже 20 км в обидві сторони, набір висоти – 1200 м та тривалість маршруту – 7 годин. Але так як інших заплановних варіантів у мене не було, то я поїхав до гори Паломар.
Згідно із описом – стежка маршруту розпочиналася позаду пожежної частини у селі Дубовий Гай. Але ніякої стежки мені там знайти не вдалося. Тому я почав іти у сторону гірського хребта і десь через 5 хвилин дійшов до краю села і знайшов там стежку.
Село Дубовий Гай саме по собі цікаве. На подвір’ї останньої хати є глиняна пічка із високою трубою, у якому господарі напевне випікають хліб за старовинними рецептами. На початку вулиці є дерев’яні стрілки-вказівники, на яких викарбувані номери будинків чи прізвища (прізвиська) господарів. Назва на одному вказівнику була дуже колоритною - «Віллі Шакал».
Сам маршрут був порівняно нескладний, якщо не враховувати, що в одному місці хтось зняв знак із напрямком стежки і розвернув знак у протилежну сторону. Деякої складності також додавав сніг, але хтось уже пройшов по цьому маршруту раніше і протоптав стежку.
Із набором висоти сніг ставав глибшим, і довелося вдягнути бахіли. По дорозі попадалися найрізноманітніші сліди. Одні з них дуже нагадували сліди від жіночих каблучків. Але це було б просто фантастикою, якби якась жінка у туфлях чи чоботях на каблуках ішла по снігу на гору. Загадку допомогли розгадати сліди, які навскоси перетинали дорогу. Це сліди від диких кіз.
Аж ось в далечі з’явився силует пожежної вишки. Значить я на правильному шляху! Це додало сили і через деякий час стежка привела на саму вершину. На сходах пожежної вишки був знак, який дозволяв вхід на вишку тільки для її працівників. Звичайно, що ніяких працівників не було не тільки на вишці, але навіть у пожежній частині у селі, бо імовірність пожеж у цю пору року дуже низька.
Із вершини відкривалися чудові краєвиди в усі сторони. Було видно смог внизу, із якого виступали високі гірські вершини. Саме тому завдяки дуже чистому і прозоросу повітрю на горі Паломар розмістили астрономічну обсерваторію із всесвітньовідомим Паломарським телескопом.
На протязі 45 хвилин я провів 4 радіозв’язки на УКХ і 4 зв’язки на КХ і зауважив, що уже пів на п’яту. А сонце заходить тут в цей час приблизно о 5-й вечора. Але я зовсім не хвилювався про дорогу назад, бо була добре протоптана стежка на вершину, яка нікуди не звертала, не розгалужджувалася і по якій можна було вернутися до самого початку маршруту. Крім того – був повний місяць. Він світив тай яскраво, що не потрібен був кишеньковий ліхтарик. Сніг почав підмерзати і порипувати і по боках стежки іскрився сніг. Напевне щось подібне бачать альпіністи, які піднімаються зранку на Мон Блан чи Еверест.
По дорозі вниз мені вдалося сполохати декількох птахів, і я успішно повернутися до пожежної частини. Було пів на восьму вечора і температура повітря була +3 ̊C. Тільки наступного ранку я відчув, що подолав приблизно 20 км шляху по снігу.
Олег (KD7WPJ) 04 січня 2015 року