Гора Гуатай (1489 м)

На днях подивився репортаж моїх тернопільських друзів-туристів про їхні цьогорічні подорожі в горах Італії та Франції та про підкорення  ними найвищої вершини Європи – Мон Блан. Під враженням цього фоторепортажу я купив собі італійські туристичні черевики. Випробувати їх я вирішив на стежці,  що веде на вершину Гуатай. Висота цієї гори не іде у ніяке порівняння із Мон-Бланом,  але стежка дуже кам’яниста і може бути доброю перевіркою якості туристичних черевиків.

Цей маршрут дуже добре описаний у місцевій газеті і зайняв мені приблизно півтори години у одну сторону. На вершині  була пластмасова коробка, у якій була захована записка. Але крім записки я так знайшов таке,  про яке в Україні важко було б навіть і мріяти. У коробку хтось поклав справжній високоякісний бінокль. Якби хтось таке знайшли в Україні – бінокль напевне би відразу вкрали. Саме цим відрізняється Америка від України. Але я не дивуюся,  бо українців понад 70 років виховували без релігії і злодійство не вважалося гріхом. Крали майже усі і мало що змінилося за 23 роки незалежності Ураїни. Приклад показують  Президенти, іПрем’єр-Міністри,  то як не красти простим людям?

Перший радіозв’язок я провів на 2 метровому діапазоні. Мій кореспондент сказав мені напочатку «Привет». В мене не було бажання спілкуватися на мові країни-окупанта,  і я провів зв’язок на англійській мові Потім мене викликав його сусід, у якого радіостанція була повністю незалежною від електромережі. Вона живлася від акумулятора, який підзаряджався від сонячної батереї.

Потім я перейшов на діапазог 24 МГц. Як опору антени я використав телескопічне вудилище. Антена виявилася досить ефективною і мені відразу відповіло декілька кореспондентів зі східного узбережжя США. Іншою перевагою цієї антени було те,  що вона була майже вертикальна і добре випромінювала майже в усіх напрямках і її не треба було повертати.

Насолодовшись роботою в ефірі, я пішов вниз, зупиняючись по дорозі,  щоб сфотографувати гарний автомобільний міст через глибокий каньйон. Вже майже спустившись до початку маршруту я зауважив,  що десь по дорозі я залишив телескопічне ведилище. Але повертатися назад і шукати його вже не було ні часу ні сили, бо відстань в одну сторону була понад чотири з половиною кілометри.

Але я все таки виришив вернутися туди на другий день і попоробувати знайти  пропажу. Цього разу хвіртка на початку стежки була відчинена і на вологій стежці були помітні чиїсь свіжі сліди. Але на мою превелику радість я таки знайшов моє вудилище на стежці,  де я його поклав,  коли робив фотографії. Також ніхто не забрав бінокль із коробки на вершині,  і я мав можливість посопосерігати за його допомогою автомобільний міст вдалині та інші цікаві об’єкти.

Чи буде колись таке в Україні, що можна буде залишити цінну річ і її ніхто не забере,  бо буде розуміти,  що це чужа річ,  або заберуть цю річ і здадуть у міліцію, щоб повернути її хазяїну?

Олег (KD7WPJ) 7 грудня 2014 року