Гора Ватсон (2568 м)

Можливо вам доводилося дивитися радянський серіал «Пригоди Шерлока Холмса та доктора Ватсона» за мотивами розповідей Артура Конан-Дойля. Мені прийшлося стати майже Шерлоком Холмсом, щоб знайти цю вершину під назвою Ватсон.

Спочатку усе виглядало ніби дуже просто. Каліфорнійці порадили мені цю вершину як найлегшу вершину, що знаходиться неподалік від головної автомагістралі, що веде до Сан Франциско. Вони повідомили детальний маршрут і навіть прислали фотографії. Але я чомусь не зміг знайти сфотографоване місце, звідки треба було починати сходження. А так як уже було досить пізно, то нічого на залишалося, як поставити палатку, полюбуватися заходом сонця і переночувати у сосновому лісі із чудовим повітрям.

Але я не відмовився від своєї затії попасти на цю гору, що знаходиться у гірському масиві Сьєра. До речі, Сьєра у перекладі із іспанської мови означає - «гора». Під час наступної подорожі до Каліфорнії у мене вже було більше часу, і я уважно роздивився і навіть сфотографував карту-схему, що була при в'їзді у ліс. Таку карту ми колись жартома називали «смерть туриста», бо по ній легше було заблудитися, ніж попасти у потрібне місце. Але цього разу я таки знайшов місце, звідки треба було починати сходження. Воно знаходилося значно дальше, ніж я собі уявляв. Саме сходження не складало жодних труднощів і проходило по дорозі для джипів. У деяких місцях на дорозі ще був сніг. Останніх 100-200 метрів я прошов навпростець по лісі. На вершині було декілька великих каменів, iз яких відкривався чудовий краєвид на озеро Тахо, що знаходиться на границі штатів Каліфорнія та Невада.

Але на цьому мої пригоди не закінчилися. Я запланував встановити декілька радіозв'язків із цієї вершини. Але тут почав діяти «закон підлості». Із незрозумілих причин моя радіостанція чомусь відмовилася працювати. Вона заблокувалася і я не міг змінити частоту. Натискаючи на різні клавіші мені вдалося її таки частково розблокувати. Але на цьому проблеми не закінчилися, і я побачив, що мій телеграфний маніпулятор, зроблений із контактів російського поляризованого реле РП-4, розколовся на дві частини. Тому я так і не зміг встановити запланованої кількості радіозв'язків і швидко почав спускатися вниз, бо сонце уже зайшло і стемніло. Палатку в темноті ставити не було бажання і я заночував у машині. Коли прокинувася зранку, то побачив, що лобове скло із середини за ніч покрилося льодом – так сильно похоладало за ніч у горах.

По дорозі назад я вирішив зробити ще одну спробу. Цього разу я вже знав точно як попасти на вершину. Відразу я почув японську станцію, яка відповіла мені із першого виклику. Але на цьому моє везіння закінчилося. І хоч як голосно я не говорив у мікрофон – ніхто мене не чув. Тому мені нічого не залишалося, як перепросити мій поломаний маніпулятор, і тримаючи його уламки пальцями однієї руки, другою рукою встановлювати зв'язки, використовуючи азбуку Морзе. Це мені вдалося досить непогано і я швидко встановив більше десяти радіозв'зків. Але у горах погода міняється дуже швидко. Ще пів години тому світило сонце, але раптово із заходу надійшла темна хмара і почав падати сніг. Та я свій план виконав, вдягнув зимову шапку і рукавиці і швидко пішов вниз. По дорозі я почув звук, подібний до звуку бензопили. Але я помилився. Це була не бензопила, а мотоцикліст, який мчав по гірській дорозі і стрибав на вибоїнах як на трамплінах.

Коли я потім розповів про свої пригоди на інтернет-форумі американських радіоаматорів, то один із них прислав мені відповідь, починаючи її словом «Privet"J

Олег (KD7WPJ) 26-27 травня 2013 року