Вулкан-гора (1743 м)

Знаходиться у Південній Каліфорнії неподалік від містечка Джуліан. Першу спробу сходження я робив у суботу 22 лютого 2014 року. Я вже розпочав маршрут, хоча мене трохи насторожив напис, що ворота посередині маршруту зачинені. Я думав що робити, як тут мені зателефонувала знайома із Полтавщини і розповіла останні новини в Україні. Тому я вирішив відмінити похід і поїхав на демонстрацію на підтримку народу України та вшанування загиблих героїв. Цю подію висвітлювало місцеве телебачення, яке зняло репортаж на англійській мові http://www.cbs8.com/story/24796080/local-ukrainians-and-supporters-rally-for-peace

Наступного ранку я вирішив повторити спробу. Знову було те саме попередження, що ворота зачинені посередині маршруту. Але в описі маршруту було написано, що ворота відчиняють на вихідні. Напевне помилка – забули зняти табличку- подумав я і пішов по дорозі вгору. Ворота справді були зачинені і табличка повідомляла, що шлях на вершину зачинений у зв'язку із зимою і буде відчинено по суботах та неділях і основних святах із квітня по жовтень. Слід зауважити, що зима тут чисто умовна, бо температура повітря вдень понад 20 градусів за Цельсієм і все навкруги цвіте. На щастя, біля воріт були місцеві жителі і вони мені показали як перелізти через загорожу із колючого дроту. Я скористався їхньою порадою і ми разом пролізли у дирку в загорожі.

Підйом був дуже простий і проходив по дорозі. У одному місці були розвалини будинку, від якого залишилася тільки піч із комином. Колись у цьому місці хотіли встановити телескоп, тому збудували будиночок але пізніше вирішили встановити телескоп на горі Паломар. Це досить великий і відомий телескоп.

Чомусь ця гора мені зовсім не нагадувала вулкан. Такий собі горб. А на його вершині була ще одна споруда - закинутий авіаційний маяк. У 20-30 роках минулого століття такі маяки були встановлені приблизно через кожних 60 кілометрів і допомагали поштовим літакам знаходити дорогу. Пізніше цей спосіб доставки пошти був відмінений як небезпечний.

Біля цього авіамаяка я і встановив свої антени і за пів години провів 21 радіозв'язок. Почулися голоси – ще хтось підходив до вершини, тому я швиденько зняв антену і пішов вниз. Тепер у мене було більше часу і можна було краще роздивитися навколо. Вздовж дороги росли якісь цікаві дерева із червоною корою. Я запитав у зустрічних туристів, як це дерево називається, і вони сказали, що аніда. А в самому низу дороги я помітив радіоаматорські антени. Це просто мрія українського радіоаматора - мати таку хатку десь у селі із антенами. І головне – що тут нічого не крадуть. Варто тільки подивитися, які знаки тут зробили на початку дороги – гроші використані за призначинням і не потрапили у кишеню якомусь чиновнику.

Олег (KD7WPJ) 23 лютого 2014 року