Антилопин острів
У мене давно було бажання побувати на цьому острові, який знаходиться неподалік від
Солт Лейк Сіті. Цього разу мені вдалося здійснити це, поєднавши при цьому декілька захоплень.
Якраз напередодні місцева група туристів опублікувало на Інтернеті оголошення про подорож на цей острів зі сходженням на найвищу його вершину – Пік Фрарі (2010 м). Я вирішив до них приєднатися, хоча мені це не зовсім вдалося. Справа в тому, що в'їзд на цей острів платний, і мені потрібно було зняти гроші з банкомату, щоб заплатити за в'їзд. Я під'їхав до улюбленого банкомату у центрі міста і побачив, що від нього залишився тільки слід. Можливо, що комусь були дуже потрібні гроші і він «забрав» їх разом із банкоматом. А можливо що і банк зняв його на ремонт чи по іншій причині.
Мені не лишолося нічого іншого як знайти інший банкомат. Коли я спробував зняти гроші у
іншому місці, то отримав повідомлення , у мене недостатньо грошей на рахунку і я заплачу за це штраф, якщо буду продовжувати цю операцію. Я відмовився продовжувати і банкомат запропонував мені здійснити іншу операцію. Я погодився і цього разу вирішив зняти всього $20. Але банкомат знову повідомив, що у мене недостатньо коштів на рахунку і мені прийдеться заплатити штраф, якщо буду продовжувати. Щось тут не так, - подумав я і відмовився продовжувати. Я повернувся додому, зайшов через Інтернет на свій банківський рахунок і вияснив, що у мене на рахунку є $77. Та що ж це таке? Це ж спроба пограбування серед білого дня! У нас навіть першокласник знає, що $77 достатньо, щоб зняти $20. Я зателефонував до банку, щоб висловити свою думку про їхній банкомат, але приємний попередньо записаний голос повідомив мене, що ніхто не може відповісти на мій дзвінок у даний момент і попросив передзвонити пізніше. Я на всяк випадов додав декілька доларів на свій рахунок і поїхав до іншого банкомату знімати гроші. Інший банкомат знав правила віднімання краще і видав мені аж $60 без жодних погроз штрафування. Через ці проблеми із банкоматами я спізнився на місце зустрічі групи
туристів більше ніж на годину і вирішив їхати на острів сам.
Я не впевний, що це природнє утворення проавильно називати островом, бо на нього можна заїхати на машині чи велосипеді по чудовій асфальтованій дорозі довжиною приблизно 10 км, яка збудовано на вузькому штучно насипаному підвищенні. Тому, враховуючи отримані у школі знання географії, я б назвав його скоріше півотровом ніж осторовом.
Заїхавши на острів я відразу побачив екзотику – бізонів, що паслися неподалів від дороги.
Їх завезли на острів із Канади і вони тут добре прижилися. Можливо через це від антилоп на острові залишилася одна назва.
Коли я підїхав на парковку біля початку стежки на Пік Фрарі, то побачив у сусідній машині
цікаву пару. Чоловік довго пробував пояснити своїй супутниці, що якщо вони піднімуться по стежці за перегин гірського хребта, то їх розумні мобільні телефонт втратять сигнал і їм прийдеться повторно платити за музику,яку вони будуть «скачувати» з Інтернету. Мені це здалося абсурдом – їхати у цей природний заповідник і замість того щоб ним любатися - слухати музику з Інтернету. Туи я згадав недавнє опитування на одному із веб-сайтів. Там запитувати, що є важливішим під час подорожей – безкоштовний сніданок чи доступ до Інтернету. Я вибрав сніданок і був здивований, коли побачив результати опитування. За доступ до Інтернету проголосувало втроє більше людей, ніж за безкоштовний сніданок. На мою думку – це ознака серйозного захворювання, якщо люди віддають перевагу уявному комп'ютерному світову перед реальною їжею.
Я залишив своїх сусідів, які продовжували дискусію про це досягнення цивілізації, і попрямував по стежці у напрямку до вершини. Краєвиди були цікаві, і я наробив багато фотографій. Групу своїх знайомих туристів я наздогнав aж біля радіо антен порівняно недалеко від вершини. Вони уже напевне пообідали і дехто полягав спати. Більш фізично підготовлена частина їхньої групи все таки попрямувала до вершини. Ті що залишилися біля радіо антен – багато втратили, бо із вершини відкривався чудовий краєвид на 360 градусів. Правда, останній участок підйому на вершину був досить стрімкий, і якісь добрі люди навіть збудували там сходи , щоб полегшити підйом.
На вершині зібралося немало людей. Я спочатку пофотографував із вершини, а потів зайнявся іншим захоплннням – аматорським радіо. Я встановив антену, використовуючи палиці як опори, і за короткий час встановив радіозв'язки іх багаться штатами США та провінціями Канади. Умови для цього були ідеальні – високе місцеположення та відсутність радіоперешкод. Хтось навіть пожартував і запитав, чи я часом не замовляю за допомогою азбуки Морзе, щоб на вершину доставили напиток «Маргарита».
Потім якісь два чоловіки вирішили зварити на вершині обід. Я просто позаздрив іхньому туристичному обладнанню. Буквально за декілька хвилин у них закипіла вода і вони приготували собі какао та макарони.
Спуск був значно важчий ніж підйом, бо треба було бути дуже обережним на крутих схилах. Але я не поспішав і знаходив цікаві сюжети для фотографування. Мені вдалося ще раз сфотографувати бізонів перед заходом сонця, а також цікаве зображення гір у дзеркалі озера.
Подивіться на фото і судіть самі чи варто побувати на цьому острові.
Олег (KD7WPJ) 04 листопада 2012 року
