Вануату (YJ0BCP)

Більшість з моїх друзів, родичів та знайомих взагалі не чули про цю країну. Мало про неї знав і я, але так як вона на даний момент знаходить на 87-му місці серед найбільш потрібних країн для радіоматорського диплому DXCC, то я вирішив там побувати. Більше того, я дізнався, що двоє росіян збираються туди у листопаді, і вирішив їх випередити.

Вануату знаходить у Південному Тихому окені між Фіджі та Новою Зеландією. Летів я туди із Сан Франциско із пересадкою на Фіджі.

Як не дивно, при проходженні контролю у Сан Франциско я витягнув свою радіоапаратуру із чемодана і мене ніхто нічого не питав. Але зовсім інша ситуація була на Фіджі. Там мені довго пройшлося пояснювати, що це за апаратура і для чого вона призначена. Коли я почав розповадати про радіоаматорство, то вони спочатку не зрозуміли і подумали, що це апаратура для роботи, або що я радіожурналіст. Але в кінцевому рузультаті мені все таки вдалося пройти контроль на Фіджі.

Як завжди, мені щастить на знайомства. Цього разу в аеропорту Фіджі я познайомився із жінкою пенсійного віку, яка летіла на Тонгу. Вона була мормонською місіонеркою і на Тонзі створювала церку цієї релігійної секти. Але при всьому цьому – вона виявилася досить цікавою людиною. За професією вона – журналістка. Займалася журналістським дослідженням корупції. Розповідала, що декількох її інформаторів вбили. Так що корупція всюди одинакова – що в США, що в Україні. Потім вона стала монашкою, а пізніше вступила у мормонську секту. Крім того, вона є письменницею і написала та видала дві книжки – одну про корупцію, а другу – про віру. Тому в розмовах з нею час пролетів досить швидко.

Із Фіджі я зв’язався по елекроннай пошті із єдиним радіоаматором Вануату YJ8RN, який мав мене зустріти в аеропорту. Він описав себе як високого, майже 2-метрового чоловіка, подібного до колишнього американського Президента Авраама ЛІнкольна, і зауважив, що він босий. От тут у мене уже почало складатися враження про країну Вануату, бо в України босими є тільки бомжі.

Переліт до Вануату відбувався на 72-місному 2-моторному пропелерному літаку виробництва Франції і тривав всього приблизно 2 години. Це було набагато швидше, ніж понад 10-годинний переліз із США до Фіджі.

У Вануату мене взагалі ніхто нічого не питав при проходженні контроля. Майже відразу я знайшов Рода – босого високого чоловіка із квадратною бородою, справді дуже подібного до Лінкольна. Він спочатку повіз мене до себе додому, де його жінка приготувала невелику перекуску. Хата його була без підлоги, як колись в Україні у селах. Зате на подвір’ї було декілька антен – вертикал на 40 м та інші. З апратури – FT-857D та FT-450, які йому подарували попередні експедиції. Я йому нічого не подарував, але частвово відремонтував антенний аналізатор, який він спалив, настроюючи антену в аеропорту Вануату. Зате його дітям я подарував цукерки, на що вони мені відповіли “Дякуємо, біла людино!”. Це для мене було досить незвично, бо мене вперше в житті назвали білою людиною.

Після перекуски Род повіз мене на місце, де я мав жити та працювати в ефірі. Поїздка зайняла майже годину часу і по дорозі він розповідав мені про свої проекти. За його словами, він відремонтував який водозбірник на вершині гори для цілого села, зробив багато проектів в галузі енергетики та зв’ язку, бо за професією він – інженер-енергетик. А взагалі у мене скалалося враження, що він такий собі місцевий винахідник та майстер на всі руки – вануатський “Кулібін”.

Коли ми приїхали на місце, Род дав мені телескопічну щоглу для вертикала на 40 м і розповів, як її підняти. Також він дав мені коаксіальні кабелі та антенний тюнер і пояснив як настроїти антену за допомогою тюнера. Він залишив мені і відремонтований мною антенний аналізатор, що дозволяв міряти КСХ на окремих частотах, але чомусь не видавав КСХ у смузі частот. Але мені цього було достатньо і цей прилад мені дуже сильно допоміг.

Хазяйка Джанет виявилася досить енергійною жінкою із Англії, що одружилася на місцевому чоловікову ВІллі. Чоловік уже майже 35 років бореться з хворобою Паркінсона, тому за ним потрібен постійний догляд. Поряд із будинком хазяїв збудований будиночок для гостей, де я мав жити. Але на 2 перші ночі цей будиночок зарезервувала сім’я із Нової Зеландії, і 2 ночі я ночував у вітальні хазяїів. Це було навіть досить цікаво, бо я мав можливість поспілкуватися з хазяями і багато чого дізнатися.

Перше, що мене вразило – це гарячий душ. Фактично гарячого душу як такого не було. Але був його замінник. Це виглядало так. У велике відро наливали холодної води. Потім до неї добавляли кип’ ятку із чайника. Пізніше за допомогою невеликої пластмасової посудини, подібної до тої, у яку упаковують маргарин для намазування на хліб, із відра зачерпувалася тепла вода і проводилося обливання. От Вам і гарячий душ.

Після цього була вечеря, і скажу відразу, що ця жінка годувала мене добре і якісною їжею. Це було і м’ ясо, і рідні тропічні фрукти, і салати, молоко , багато страв і підливок з кокосів і навіть риба. До речі, у неї на подвір’ї є курник з приблизно 30 курками, і яйці у неї купують навіть сусіди.

Наступного дня я іще з одним працівником підняв вертикал на 40 м на березі океану. Так як був сильний вітер і я ніколи цього не робив раніше, то це було досить непросто і вертикал назабаром впав. Але після другої спроби його все-таки вдалося підняти знову і надійно закріпити за допомогою відтяжок. Дріт виявився трохи задовгим і резонансна частота була приблизно 6,5 МГц. Тюнер чомусь не давав жодного результату і я вирішив використовувати антену без тюнера. В телеграфному участку діапазону КСХ було біля 2, а в цифровому – приблизно 3,5. Опускати антену і вкорочувати дріт у мене не було ні бажання ні часу. Також я причепив диполь на веранді і спробува провести перші зв’язки. Але майже відразу пропала електрика. Хазяйка пояснила мені, що будинок живиться від сонячних батерей і ми вcтановили, що спрацював запобіжник від перевантаження. Тому хазяйка запропонувала мені інший варіант – за допомогою подовжувача під’натися до основної електромережі. Так і зробили, і я почав роботу в ефірі.

Антенна на веранді чомусь мала дуже високий KCХ, і я перечепив її між деревами. Ура! Перші зв’язки встановлені! Під вечір розпочався дощ. Я так захопився роботою в ефірі, що забув про час. Хазяйка вимкнула світло на веранді, а потім ввімкнула його знову. Я побачив, що вона щось читає і тому намагався працювати якнайдовше, тим більше що у той вечір ми домовилося з Родом встановити зв’язокю Як пізніше виявилося, Джанет виявилася дуже встидливою жінкою і чекала, коли я закінчу роботу, а я чекав, коли вона закінчить читати. Так тривало аж до півночі, аж поки не закінчилося проходження на 40 метровому діапазоні. Род у той вечір так мене і не покликав. Я подумав, що можливо він зайнятий або забув. Пізніше Род мені пояснив, що у мене був такий пайл-ап з японцями, що він не хотів мені перешкоджати.

Коли вибралися новозеденді і я пересилився у будиночок для гостей – умови для роботи стали ще кращі, бо можна було працювати цілу ніч. Цікаво, що вночі було проходження на Європу на 17 м і навіть на 15 м. Саме тоді я зміг встановити зв’язок із Богданом на прізвисько “Конзерва”, UX1BZ, який зяйняв нам обом багато часу та зусиль. Після Богдана пішли зв’ язки з Гончарськими зі Львов. Взагалі, з країн Європи найбільше зв’язків я встановив з Україною!

Були і казуси. Я помітив, що годинник мого ком’ ютера трохи неточний і намагався його підкоректувати. Можливо я його підстроїв не в ту сторону і після цього не зміг прийняти жодної станції. Прийшлося знайти станцію точного часу WWV, що процює на частотах 5 МГц, 10 МГц і 15 МГц і за сигналами цієї станції вдалося відновити роботу цифровими видами зв’язку.

Джанет потрапила на Вануату завдяки волонтерській діяльності і далі продовжує цим займатися. Вона два рази не тиждень проводить у себе занаття з сусідськими дітьми віком 3-4 роки, так званий дитсадок. Їй допомагають у цьому мами дітей. Це виглядає досить цікаво. Діти малюють, слухають казки, а в кінці співають. Особливо їм подобається співати пісню про ферму старого Мак Дональда, де вони імітують різних домашніх тварин. Найкраще їм вдається імітувати свиню, і вони дуже природньо хрюкають.

До речі про свиней. Щоб одружитися, колись на Вануату чоловік за дружину мав заплатити викуп у розмірі 100 свиней. Тепер ніби достатньо і 10 свиней. Мені незрозуміло – чи це вартість жінок впала, чи свині подорожчали ? Взагалі, жінок тут вважають за людей другого сорту , які тільки мають те робити, що прати, прибирати, варити їсти і т.п.

У кожному селі є своя влада. Такою владою є шеф. Він одночасно є і головою сільради, і релігійним лідером, і суддею, і т.п. І це все – в одній особі. Я навіть можливо розмовляв із одним таким шефом на березі океану біля антени і він розпитував, що я роблю і сказав, що вони довзволяють нам цим займатися.

Була можливість у мене поспілкуватися і з гостями хазяйки. Це була молода пара. Чоловік відповідає за освіту на одному із островів, а жінка проацює фізіотерапевт. Це були досить освідчені люди родом з Нової Зеландії, які напагалися зберігати екологію, і з ними було дуже цікаво поспілкуватися.

До речі, Джанет повідомила мене, що декілька років тому у неї зупинявся чоловік із Нової Зеландії українського походження. Вона дала мені його координати і ми вже зв’язалаися через професійну мережу LinkedIn.

В ефірі я в основному працював цифровими видами роботи. Але це було дуже повільно, бо один зв’язок займав хвилину часу, а деколи і довше. Тому час від часу я переходив на телеграф і навіть встановив всього один зв’ язок із японцем телефоном.

Хоч проходження на Європу 40 метровому діапазоні було слабке, але у останню ніч я вирішив зранку в період сходу сонця попрацювати телеграфон для встановлення максимальної кількості зв’язків із Європою. Не знаю як це винглядало у Європі, бо Борис, UY5BC, мене повідомив, що дехто слухав мене через SDR нв Далекому Сході, але з моєї сторони ця робота була досить непростою. Наприклад, я декілька разів просив, щоб мене викликала тільки станція із Сардинії IT9. Але ніхто мене не слухав чи не розумів, і кликали можливр 10-20 станцій одночасно, які не були із Сардинії.

Але все має кінець. Як ми і доповлялися, за мною у визначений час приїхав Род. Попрощавшись із хазяями та написавши декілька речень у книзі відгуків – ми поїхали в аеропорт по іншій дорозі. Род по дорозі без кінця розповідав мені про різні речі зі специфічним новозеландським акцентоим і я мало-що з того розумів. Але принаймі побачив, як живуть місцеві жителі. Думаю, що у них навіть нема холодного душу і вони миються в океані або у річках. Деякі халупи у них ще під стріхами, як це було в Україні багато років тому. Але найцікавіше було, коли він провіз мене біля однієї із їхніх електростанцій. Вона працює на кокосовому маслі і біля генераторів дуже чути сильний запах смаженої олії.

У мене знову не було жодних проблем із проходженням контролю у аеропорту Вануату. А після декількох безсонних ночей я так сильно заснув у літаку із Філді, що аж зранку розбудився від дотику стюардеси, яка напагалася запропонувати мені сніданок.

Всього за тиждень часу я провів приблизно 2400 зв’язків цифровим видом FT8 і приблизно 450 зв’язків телеграфом. Найбільше зв’язків було з японцями, хоча також я зв’язався із радіоаматорськими експедиціями на Токелау та Мавританії.

QSL картки для підтвердження проведених зв’язків уже друкуються. Я вже отримав декілька E-mail від радіоаматорів, які пишуть що за 30 років роботи в ефірі вперше встановили зв’ язки з Вануату.

Оримав E-mail і від росіян, які збираються на Вануату у жовтні. Вони питали мен чи були проблеми із митницею, яку проходження, і т.п., і коли я відповів їм, що попереднього разу у мене на Фіджі конфіскували апаратуру, то вони навіть не подякували і більше не пишуть.

З цієї подорожі я ще раз переконався, що у різниз країнах є різні люди – і добрі і не дуже. А в думках уже визрівають плани про наступні експедиції.

Олег 15 жовтня 2019 року

Додано архів клубного сайту

https://tarc.org.ua/archive/index.html

Додано архів клубного сайту, яким ви можете скористатися для ознайомлення з пройдешнімі подіями Тернопільского радіоклубу.
Частину матеріалу плануються конвертувати та додати на оновлений сайт.