Знаходиться ця вершина у національному парку Йосеміті. Стежка розпочинається біля струмка дикобраза. Чомусь там завжди важко знайти місце для паркування. Я потратив декілька хвилин, поки мені вдалося запаркувати машину у кінці площадки так, щоб не заважати іншим машинам, що проїжджали по дорозі. Після цього переді мною запаркувався ще якийсь джип – на невеликому клаптику на узбіччі дороги. З нього вийшов здоровий дядько в шортах, швиденько зібрався і пішов у сторону стежки. Мене зацікавило не стільки те, що він був у шортах, а уже випав перший сніг, а більше якийсь предмет у його рюкзаку, що нагадував телескопічну вудочку. Я запитав, що це таке, і він пояснив, що це такий фотоапарат.

Він пішов і невдовзі я також вирушив за ним. По дорозі я догнав двох дівчат, які мали великі рюкзаки із спальними мішками і  палаткою.  Також попався якийсь чоловік, який також мав великий рюкзав зі спальним мішком і ішов у зворотньому напрямі. Цікаво,  де вони тут ночують?
Стежка була зовсім нескладна і йшла практично по рівному місці з невеликими підйомами і спусками. Через деякий час я догнав того самого дядька з фотоапаратом, який присів, щоб привести до порядку своє взуття. Я запитав  дозволу сфотографувати його, бо не кожного дня можна побачити чоловіка у шортах на снігу. Він погодився і ми розговорилися. Виявляється, він був у шортах не тому, що такий здоровий і загартований, а тому, що не сподівався снігу і не мав іншого одягу. А приїхав він аж із Сан Франциско.

Напередодні я прочитав опис маршруту, у якому автор обіцяв крутий підйом у кінці маршруту, продирання через густі кущі і лазіння по камінню. Але ці американці часто усе перебільшують. Крутий підйом виявився незначним підйомом. Продирання через кущі виявилося ходінням між невеликими кущиками. А лазіння по камінню було дуже нескладним і не представляло жодних труднощів.

По дорозі до Індіанського каменя був ще один цікавий об’єкт – гранітна арка. Це дуже велика рідкість, бо через велику питому вагу граніту такі арки як правило не витримують ваги і проломлюються. Можливо, що це єдина гранітна арка у цьому районі, а можливо що і в усій Каліфорнії. Як правило, туристи фотографуюить цю арку і повертаються назад. На Індіанський камінь ніхто уже практично не іде. Тому мені прийшлося іти туди самому. Але воно того було варте,  бо з  цього нагромадження великих каменів відкривається чудовий вигляд на вершину Напівсфера. Ця вершина – це гіганська гранітна напівсфера і туди ідуть переважно любителі адреналіну. На неї піднімаються із протилежного боку і крутизна наближається до 60 градусів. На протязі приблизно одного кілометра там натягнуті металеві канати і люди при підйомі тримаються за них, щоб не впасти. Із розповідей очевидців – навіть при наявності цих перил все це виглядає дуже моторошно.

Не знаю, чому ця вершина, на яку я піднявся, називається Індіанський камінь. Можливо, що там індіанці проводили якісь ритуали. А можливо, що це був їхній спостережний пункт.
По дорозі назад трапилася ще одна несподіванака. Між деревами я помітив дику косулю. До неї вдалося підійти досить близько, щоб сфотографувати.

Олег        23 вересня 2017 року