Гора Пасифіко (2186 м)

Це вже була моя третя чи четверта спроба попасти на цю вершину. Цього разу я вибрав можливо не найкоротшу дорогу, але таку, де не було б проблем із орієнтуванням. Спочатку чотири з половиною кілометра треба було йти по дорозі номер 3N17, а потім звернути направо на іншу дорогу, яка мала вивести на вершину, на якій був табір для палаток. Інша причина у виборі цього маршруту – мисливський сезон. Не хотілося ризикувати і йти по лісових стежках, щоб мисливці ненароком не підстрелили.

Незабаром  я зустрів туриста, який йшов вниз.  Я  уточнив у нього, яка із вершин являється горою Пасифіко. Додаткова інофрмація ніколи не завадить, особливо якщо це вже третя чи четверта спроба попасти на цю вершину.

Із орієнтуванням цього разу справді не було проблем, і через деякий час я уже був біля вершини. Десь зліва  з висоти доносилися голоси. Я знав, що на цю вершину мають піднятися два радіоаматори із Лос Анджелеса. Вони планували йти по іншому маршруту з протилежної сторони гори і мали вийти з самого ранку.

Я підійшов до них  по-партизанськи і сфотографував їх так, що вони мене навіть і не помітили. Але у цьому не було нічого дивного, бо вони принесли з собою так багато різного обладнання і були захоплені своїм хоббі. Одного з них я уже зустрічав раніше, а з іншим познайомився прямо не вершині.  

Я не став їм заважати, виліз на високий камінь неподалів і тут же встановив радіозв’язок на УКХ з іншим радіоаматором, який знаходився на вершині Пік Середній. Відстань між нами була понад 200 км!

Потім на гору Пасифіко приїхала група мотоциклістів. Вони про щось між собою говорили, але я зміг розрізнити тільки слово «віскі». Невдовзі вони поїхали і мої колеги-радіоаматори також пішли вниз. Я залишився на самоті. Десь вдалині почулися пострли. Через черех хвилину вони припинилися. Сонце уже почало схилятися до горизонту. Пора було спускатися вниз.

По дорозі я зустрів ще і велосипедиста, який вперто педалював під гору. В деяких місцях дорога була досить крута, і я читав у описах маршруту, що не всі могли виїхати останній участом маршруту на велосипеді і йшли пішки.

Підійшовши до стаянки машин, я побачив, що велика група чоловіків там фотографувалася. Підійшовши ближче, я побачив, що вони фотографувалися біля трофея – невеликого оленя. Їх було чоловік можу з п’ятнадцять і вони розмовляли по-іспанськи. При такій кількості мисливців напевне важко було визначити, хто з них вбив цього оленя. Я їх сфотографував і вони любязно запропонували сфотографувалися біля оленя, але я відмовився.

По дорозі назад я ще зупинився на підвищенні, щоб сфотографувати захід сонця. Якраз в цей момент назутріч над’їхала машина. Я встиг помітити, що водій привітався до мене помахом руки. А потім зауважив, що він був у чорній священницькій рясі. Неподалік був християнський табір.

Амінь.

Олег (KD7WPJ)  07 листопада  2015 року