Гора Балд (3640 м)
Знаходиться у гірському масиві Юінта у штаті Юта. Це один із небагатьох масивів, що простягається із Сходу на Захід, в той час як більшість гір Америки пролягають із Півночі на Південь.
Якщо Ви думаєте, що потрібно бути альпіністом, щоб здійснити сходження на цю порівняно високу вершину, то помиляєтеся. На неї може зайти будь-яка доросла людина або навіть дитина старшого віку під наглядом дорослих, якщо вона у порівняно добрій фізичній формі. Відстань до вершини всього 3 кілометри і набір висоти приблизно 400 метрів. Мені зайняло приблизно годину часу, щоб піднятися на цю вершину. Підйом ішов по стежці, яка спочатку нагадувала сходи у багатоповерховому будинку. Різниця полягала у тому, що замість піднятися на дев'ятий поверх, потрібно було піднятися приблизно як на дев'яностий поверх. Не буду хвалитися, що я зайшов на вершину найперший, бо мене на підйомі обігнало декілька молодих людей із собакою. Я навіть сфотографував їх на вершині, але не тому, що вони мене перегнали. Я сфотографував їх тому, що вони посідали на великому камені на краю вершини, пообідали і почали в унісон завивати подібно до вовка чи собаки. Коли їхня собака це почула, то почала так само завивати. Це дуже нагадало мені мої студентські роки.
Якось пізно увечері ми їхали у львівському трамваї із пивбару «Під Вежею» до гуртожитку. Біля головної пошти колія круто повертає і трамвай завжди скрипить на цьому повороті. Коли трамвай вийшов із повороту і перестав скрипіти, ми на задніх сидіннях трамваю продожили звук цього скрипу і поступово перетворили його у звук, що нагадував завивання вовків. Пасажири трамваю здивовано почали оглядатися назад. Так що у студентські роки ми були не гірші батяри, ніж ці молоді люди із Техасу.
На вершині були викладені тури із каміння. Я використав один із них як опору для моєї антени. Іншою опорою послужила моя палка, бо дерева на такій висоті не росли. На вершині зібралося досить багато людей і тому прийшлося кожному пояснювати, чим я займаюся. Дехто хотів проявити ерудицію. Коли я витягнув радіостанцію, то один чоловік запитав, чи це не прожектор. Мені було важко зрозуміти його логіку. Для чого серед білого дня тягнути на гору прожектор?
Тому я пояснив їм, що це змагання по радіозв'язку і я встановлюю зв'язки із усіма штатами Америки. Мені в цей день вдалося встановити 45 радіозв'язків, в тому числі – із 4-ма вершинами у штатах Вашингтон та Орегон. А найдальший радіозв'язок був із штатом Флорида.
Коли акумулятор повністю розрядився, можна було спускатися. Із вершини відкривалися чудові краєвиди. Недаремно у місцевій газеті було написано, що серед 50 речей, які потрібно зробити у Юті, потрібно зробити сходження на цю вершину. Біля самої вершини на кам' янистих скелях росли фіолетові ромашки та інші квіти. Стежка петляла вниз по схилу гори і швидко привела до початку маршруту. На самому початку стежки під сосною був збудований стіл із лавками і місце для вогню, де можна було перекусити після сходження, а можливо і навіть заночувати у палатці. Ніби дрібниця – але приємно. Треба і нам повчитися у американців.
Олег (KD7WPJ) 04 серпня 2013 року
